Древні вважали аметист амулетом нійбільшої сили.Греки стверджували, що свою назву він отримав від прекрасної німфи Аметис, якою бог вина та радості Діоніс шалено захоплювався, але прекрасна німфа відхилила всі його залицяння, оскільки кохала пастуха Сприкоса - красивого музиканта та любимця Аполона. Ображений Діоніс гнався за нею через луки та ліси, а німфа, втікаючи, просила допомоги в богині Артеміди. Як тільки Діоніс забрався обійняти німфу, богина перетворила її в мерехтливий бузковим блистком камінь, названий на її честь аметистом. А в пам"ять про поразку бога вина цьому каменеві була дана сила берегти від п"янства
Аметист був улюблений каменем древніх також через те, що мав допомагати в мисливських забавах, в спортивних іграх і навіть в справах.
Його носили греки та єгиптяни, про його незвичні властивості згадують шумерські написи на глиняних табличках, розшифрованих англійським археологом Бредісом: "Аметист - камінь некохання, колишнє кохання переводитьт у байдужість, а серце для новоговідкриває. Оберігайтесь його жінки заручені або одружені" - ці слова шумерських жрець вирізав на глиняній табличці три тисячі років тому
В Римі аметист називали "благословенним каменем", який приносив удачу, спокій та благо, заспокоював нервові розлади, загладжував суперечки.
Перстні з аметистом носили перші християни. Пізніше цей звичай перейшов до попів та єпископів. З аметистів робили чітки, на яких зазвичай гаряче молилися в часи війн та стихійних лих. Те що аметисти блистіли на руках духовників та на церковній утварі дещо зменшило популярність цього каменя серед людей світських.
В ХІХ ст. його жартома наазивали "каменем старих холостяків". А звичай забороняв дарувати прикраси з аметистами молоодим дівчатам та молодим дружинам.
Проте, на думку астрологів - незалежно від віку, статі та суспільного становища, аметист є щасливим каменем для тих, хто народився під знаком стрільця та знаком риб